Клавка
У Спілці письменників України та київському Домі письменників РОЛІТ «Клавка» Марини Гримич розповідає про сумнозвісний Пленум 1947 року, сумно відомий своїм руйнівним впливом на українську літературу. Однак справжні масштаби трагедії менш відомі: колеги-письменники напали один на одного, використовуючи свої амбіції та особисті стосунки. Наслідки цих подій змусили одних продовжувати з гордістю й оптимізмом, тоді як інших залишили доживати свої дні в розкаянні й ганьбі.
У цьому романі герої не є типовими патріотичними чи борцями за свободу персонажами, яких ми часто зустрічаємо. Це інтелектуали середнього класу, які приймають радянські ідеології та правила, що може здатися осудливим, якщо розглядати його з сучасної перспективи. Незручність центральних героїв від безпідставних осудів і цькування з боку літературного соратника ніколи не викликає у них обурення.
Спочатку виникає збентеження: як таке може бути? Атаки та систематичний демонтаж української спадщини здаються сторінкою з підручника історії. Але для людей із «Клавки» це їхня реальність – щоденне існування, позбавлене будь-якої наперед визначеної боротьби, лише особисті прагнення до реалізації.
Ця жорстока іронія є суворим нагадуванням про уроки історії.
Важливо відзначити вміле використання автором у романі архівних матеріалів, які органічно вписалися в текст. Документальні вставки були навмисно розміщені, щоб підсилити загальну структуру історії, а не випадково включені.
Клавка, секретар Спілки письменників, посвячена в найдраматичніші події, що відбуваються на її очах. Хоча колись її життя літньої дівчини було одноманітним, тепер воно зазнає значних потрясінь. Опинившись у полоні любовного трикутника, вона опиняється розриваною між відповідальним співробітником ЦК КП(б)У та молодим письменником, щойно повернувся з фронту.