Була одна обставина, яка вплинула на характер Кобилянської. Знаковим є потужний вплив і поширення феміністичного руху наприкінці 19 століття. Ідея жіночої емансипації, особливо матеріального і духовного звільнення інтелігентних жінок середнього класу, самореалізації та права на подолання усталених стереотипів, зводиться до ідеї, яку висуває героїня її оповідання «Принцеса»: « Чоловіки – це «все», жінки «нічого не мали» і стали потужним чинником модернізації життя, побуту, суспільства та особистих стосунків наприкінці ХІХ століття.
Як і у випадку з менш заможними сім’ями державних службовців того часу, як-от Кобилянських, навчання здебільшого давали синам. Залиште дочок самостійно навчатися та шукати вигідний шлюб. Як пізніше зізналася авторка, вона закінчила свій четвертий клас початкової школи «в горах Кімполунга», «у мене не було систематичних наук; я не закінчила жодної науки, я читала свою, у маленькому містечку, як Кімполунг, або село, в яке ми потім поїхали, що я можу прочитати?». У 1891 році Кобилянська разом з батьками емігрувала до Чернівців і, як відома письменниця, поступово налагодила контакти з багатьма діячами культури України, Німеччини та Чехії. Проте в її серці назавжди залишилася туга за «великим світом», від якого неможливо втекти через прихильність до батьків чи хворобу.
Понад усе, будьте самоціллю, нехай ваш дух працює, як бджола; збагачуйте його, примножуйте, робіть сяючим, красивим, захоплюючим, сяючим тисячами кольорів!
Кожен звик прагнути до себе і самовдосконалюватися день за днем, рік за роком. Ліпити себе, вирівнювати, робити все складне, ніжне, миле. Таким чином, не буде дисонансу ні в очах, ні в розумі, ні в будь-якому з почуттів. Таким чином вщухає бажання краси.
Як водилося у родинах тодішніх не вельми заможних державних службовців, якою і була родина Кобилянських, освіта надавалася передусім синам. Донькам же лишалося займатися самоосвітою і шукати вигідного одруження. Як зізнавалася пізніше письменниця, чотири класи початкової школи вона закінчила «в горах в Кімполунгу», а «систематичної науки не було в мене; я не кінчила жадні науки, і хіба те було моє, що прочитала, а що я і могла читати в малім містечку, як Кімполунг, або в селі, куди ми відтак пішли?». 1891 року Кобилянська переселяється з батьками до Чернівців, а здобуваючи популярність як письменниця, поступово налагоджує зв'язки з багатьма культурними діячами – українськими, німецькими, чеськими. Однак туга за «великим світом», куди вона не може вирватися то внаслідок прив'язаності до батьків, то внаслідок хвороби, – лишається в неї назавжди[3].
Цій проблемі присвячена збірка «Царівна».
Книга 1. Царівна
Ольга Кобилянська (1863-1942) – видатна українська письменниця-демократ. Одне з питань, яке її глибоко хвилює, це доля жінки та її права на освіту, роботу та громадське життя. До цього питання звертається оповідання письменниці «Царівна» З психоаналітичної точки зору, розрив первинного зв’язку між матір’ю та дитиною має особливо травматичний вплив на особисту та соціальну історію. Французька дослідниця Джулія Крістева (Julia Kristeva) зазначила: «Для чоловіків і жінок втрата матері є фізичною і психологічною необхідністю, першим кроком до досягнення автономії». Коли розлучення не відбувається - через соціальні, психологічні чи моральні причини, материнський образ переноситься на его, і особистість потрапляє під силу меланхолійної туги, яка відображає її несвободу та тяжіння до смерті.
Сучасні постколоніальні дослідження також перенесли меланхолійні явища, що виникають внаслідок розриву з материнськими архетипами як передумови автономії, до процесів національного та антиколоніального самовизначення.
Книга 2. Земля
«Земля» — вершина реалізму письменника. Завдяки великій життєвій правді та високій художності цей твір став одним із найвідоміших творів української літератури. Головна героїня історії Івоніка Федорчук повністю пов’язана із землею. Він шанує і береже цю землю, працює для неї все життя, сподіваючись, що вона принесе щастя його синам. Але боротьба за землю, яка роками точилася в його родині, спустошила душі його родичів, призвівши до трагедії та канібалізму. Втративши сина, Івоніка втратила свої мрії, надії та віру в землю.
Книга 3. У неділю вранці викопала зілля
«В неділю рано зілля копала » — один із найкращих творів цієї видатної української письменниці. Створено на основі відомої народної пісенної балади «Ой не ходи, Грицю, та й у вечорниці». Проте автор збагачує його новими деталями, які дозволяють глибше проникнути у внутрішній світ героя. Тож жахлива історія хлопця, закоханого в двох дівчат, що робить усіх нещасними, набуває глибшого філософського звучання та узагальнення. Автор спонукає читача замислитися над долею людини, осмислити її відповідальність за свої вчинки, подумати про вплив цих вчинків не лише на його власне життя, а й на тих, кого він любить.
.jpeg)
.jpeg)
